ОСНОВНІ ПРАВИЛА

АРТИКУЛЯЦІЙНОЇ ГІМНАСТИКИ

Підготувати дитину до оволодіння правильною звуковимовою допоможуть спеціальні логопедичні артикуляційні вправи. Вони необхідні для засвоєння та закріплення певних положень губ і язика, які є різними, в залежності від вимови того чи іншого звуку.

Виконувати артикуляційні вправи потрібно систематично, лише

тоді можна досягнути бажаного результату.

Для того, щоб дитина не втрачала інтересу до логопедичних занять, можна придумувати різноманітні ігри, використовувати дитячі вірші та картинки.

Основні правила артикуляційної гімнастики

1. Заняття має проводитись щоденно протягом 10-15 хвилин.

2. Кожну вправу необхідно повторити 5-10 разів.

3. Наприкінці кожної вправи органи мовленнєвого апарату повинні повернутись у вихідне положення, а потім - у стан спокою.

4. Кожну вправу слід виконувати повільно, чітко, ритмічно, рахуючи подумки (за необхідності дорослий може рахувати вголос).

5. Використовуючи дзеркало, потрібно слідкувати за тим, щоб у дитини працювали лише ті м'язи, які тренуються у даній вправі. Шия та плечі не повинні напружувтись.

6. Під час виконання вправ можна використовувати свою долону та долоню дитини для імітації рухів язика.

7. Артикуляційна гімнастика не повинна набридати дитині та спричиняти її перевтому.

Перед початком проведення гімнастики, дитину слід ознайомити з будовою артикуляційного апарату. Дитина повинна знати, як називаються мовленнєві органи та вміти показати їх на собі.

Артикуляційні вправи

для дітей шкільного віку

Мета артикуляційної гімнастики – розвиток рухливості органів мовленнєвого апарату, відпрацювання правильних, повноцінних рухів артикуляційних органів необхідних для правильної вимови звуків. Артикуляційну гімнастику бажано проводити щоденно, відводячи на неї від 5 до 15 хвилин, в залежності від віку дитини. Не перевантажуйте дитину, не вимагайте від неї виконання всіх вправ під час одного заняття.

Виконувати артикуляційну гімнастику слід перед дзеркалом, щоб дитина бачила і Ваше обличчя і своє, та могла контролювати виконання вправ.

1. „Лопаточка”. Широкий язик висунути, розслабити, покласти на нижню губу. Слідкувати, щоб язик не тремтів. Утримувати 10-15 с.

2. „Неслухняний язичок”. Широкий язик покласти на нижню губу та промовляти “пя-пя-пя”, неначе похлопувати свій “неслухняний язичок” верхньою губою.

3. „Чашечка”. Рот широко відкрити. Широкий язик підняти угору. Потягнутися до верхніх зубів, але не торкатися їх. Утримувати в такому положенні 10-15 с.

4. „Голочка”. Рот відкрити. Язик висунути далеко вперед, напружити його та зробити вузьким. Утримувати в такому положенні 15 с.

5. „Гірка”. Рот відкрити. Бокові краї язика притиснути до верхніх кутніх зубів. Кінчиком язика доторкнутися до нижніх передніх зубів. Утримувати в такому положенні 15 с.

6. „Трубочка”. Висунути широкий язик. Бокові краї язика завернути угору. Подмухати в отриману трубочку. Виконувати в повільному темпі 10-15 разів.

7. „Годинник”. Висунути вузький язик. Тягнутися язиком поперемінно праворуч – ліворуч. Рухати язиком з куточка рота в повільному темпі під лічбу. Виконати 10-15 разів.

8. „Конячка”. Присмоктати язик до піднебіння, клацнути язиком. Клацати повільно, сильно. Розтягувати під’язикову зв’язку. Виконати 10-15 разів.

9. „Грибок”. Відкрити рот. Присмоктати язик до піднебіння. Не відриваючи язик від піднебіння сильно відтягнути вниз нижню щелепу. Зробити 10-15 разів. На відміну від вправи „Конячка” язик не повинен відриватися від піднебіння.

10. „Гойдалка”. Висунути вузький язик. Тягнутися язиком почергово спочатку до носа, потім до підборіддя. Рот при цьому не закривати. Вправа проводиться під лічбу 10-15 разів.

11. „Смачне варення”. Висунути широкий язик, облизати верхню губу та заховати язик у глиб рота. Повторити 10-15 разів.

12. „Змійка”. Рот широко відкрити. Язик сильно висунути уперед, напружити, зробити вузьким. Вузький язик максимально висунути вперед та заховати у глиб рота. Рухати язиком в повільному темпі 10-15 разів.

13. „Маляр”. Висунути язик, рот трохи відкрити. Облизувати спочатку верхню, а потім нижню губу по колу. Виконати 10-15 разів, змінюючи напрям.

Частіше хваліть дитину, викликайте позитивний настрій при виконанні артикуляційної гімнастики. Ні в якому разі не сваріть дитину, якщо у неї щось не виходить, або виходить неправильно, це може призвести до того, що дитина взагалі відмовиться виконувати вправи. Звичайно, спочатку дитині буде важко, але через деякий час Ви помітите, що рухи стали вже менш напруженими та чіткими.

Ігри та вправи на подолання заїкання.

Вправи для зняття м'язової напруги

При заїканні часто напружені м'язи обличчя, губ, язика, пальців рук. Дуже важливо навчити дитину м'язовому розслабленню під час мовлення. От деякі вправи, що допоможуть дитині розслабитися.

"Пташка махає крильцями". Підняти руки нагору, і виконувати махи руками.

"Допоможемо мамі" Помахати розслабленими кистями рук біля підлоги, імітуючи полоскання білизни. Стати рівно, розвести руки в сторони до рівня плечей і «упустити» розслаблені руки у вихідне положення.

"Стряхнемо водичку з рук". Струснути розслабленими кистями рук, начебто струшуючи краплі води. Нахилити голову вперед, назад, праворуч, ліворуч, а потім виконати декілька кругових обертів головою спочатку в одну сторону, потім в іншу. Повільно покачати розслабленими руками з боків тулуба назад.

"Кулачки-силачі". Пальці рук під рахунок до 5 із силою зжати в кулачки, на рахунок 5 розтиснути, струснувши кисті рук, при цьому зосередити увагу дитини на тім, як пальчикам приємно відпочивати.

Вправи для розвитку мовного дихання

Майже у всіх дітей, що заїкаються порушене мовленнєве дихання. Під час корекційної роботи з усунення заїкання важливо навчити дитину говорити не поспішаючи, на видиху. Тому важливе місце в роботі займуть вправи для розвитку правильного мовного дихання.

"Кулька". Цю вправу бажано робити спочатку лежачи (щоб дитина повністю розслабилася), а потім сидячи чи стоячи. Вдих через злегка відкритий рот (живіт надувається, як кулька, плечі не піднімати). Видих через вільно відкритий рот, неначе кулька повільно здувається. Рух живота контролюється рукою. Цю ж вправу повторити з подовженим видихом на звуки (А, О, У, И). Видих під час вимови цих звуків повинен бути спокійним і безперервним.
"Задуй свічку". Короткий спокійний вдих носом, потім пауза (затримати дихання на 1-2 сек.) і довгий безперервний видих через ледве зімкнуті губи з промовлянням «пф», начебто гасячи свічку (дути можна на пальчики).

"Літак". Покладіть дитині на долонь маленький шматочок ватки чи паперу. Тримаючи долоню з ваткою на рівні рота, дитина повинна подути на «літак», щоб він полетів. Чим далі полетіла ватка, тим краще дитина зробила вдих і видих.

"Нюхаємо квіточку". Навички правильного вдиху і видиху добре відпрацьовувати на таких вправах: дати дитині понюхати квітку, духи, фрукти.

"Усі мовчать". Зробити вдих, а видихнути на звук “з”, доторкнувшись вказівним пальцем до губ, неначе попросити тиші.

"Де дзвенить комарик?" Дитина, сидячи на стільці, одночасно з поворотом тулуба праворуч-ліворуч робить довгий видих на звук з-з-з-з.

"Гарячий чай". У дитини в руках чашка, дитина робить вдих носом , а на видиху дує в чашечку, вимовляючи пошепки ф-ф-ф-ф, начебто студить гарячий чай.

"Кораблик". Налийте в миску води, покладіть на воду паперовий кораблик, і запропонуєте дитині “допомогти” кораблику переплисти на іншу сторону миски. Дитина робить вдих носом, а на видиху вимовляє "пф" і дує при цьому на кораблик. Чим дужчий повітряний струмінь, тим далі попливе кораблик.

Вправи для розвитку голосу

Важливо проводити також вправи для розвитку голосу. Такі ігрові вправи необхідно проводити на добре знайомих дітям звуконаслідуваннях. Під час занять необхідно стежити за тим, щоб усі звуконаслідування дитина вимовляла на видиху.

"Аня співає пісеньку". А-а-а, а-а-а.

"Гуде потяг". У-у-у, у-у-у.

"Болить зуб". О-о-о, о-о-о.

"Пароплав гуде". И-и-и, и-и-и.

"Жабенята посміхаються” І-і-і, і-і-і.

"Заблукали в лісі". Ау-ау-ау-ау.

"Малюк плаче". Уа-уа-уа-уа.

"Пісенька водички". С-с-с-с.

"Пісенька комарика". З-з-з-з.

"Пісенька вітру". В-в-в.

"Гріємо ручки". Х-х-х-х.

"Стукають підбори". К-к-к-к.

"Граємо на барабані". Д-д-д-д.

"Гусак сичить", "Кулька здувається". Ш-ш-ш-ш.

"Жук дзижчить". Ж-ж-ж-ж.

"Зозуля кує". Ку-ку, ку-ку.

"Гусак". Га-га-га.

"Корова". Му-му-му.

• Проспівування на одному видиху звукової доріжки а-о-у-и-е (один звук плавно переходить в інший, і кожний тягнеться не менше 2 сек.);

• Проспівування на одному видиху звукової доріжки зі зміною висоти і сили голосу (пошепки, тихо, голосно, тоненьким голоском, грубим голосом);

• Проспівування звуку А на видиху (зробили глибокий вдих, надули животик, плечі не піднімаються, на видиху співаємо "А-а-а-а-а-а-а!")

• Проспівування простої мелодії (наприклад, "У лісі, лісі темному, де ходить хитрий лис, росла собі ялинонька, і зайчик з нею ріс…") на звук М чи У. Тобто, дитина робить глибокий вдих, надуває животик, а потім, на безперервному видиху, начебто наспівує тільки мелодію пісеньки ("м-м-м-м м-м-м-м…");

Ігри і вправи на розвиток слухової уваги та пам`яті

“Що ти почув?”

Дитина тихо сидить на ігровому майданчику чи в кімнаті. Запропонуйте заплющити очі й послухати вулицю. Через деякий час дозвольте розплющити очі, та розпитайте дитину про її враження. Можливо вона почула гудок машини або сміх дітей, можливо – голос пташки чи ваше дихання і т.д.

“Де плескали в долоні?”

Дитина стоїть посеред кімнати з заплющеними очима. Ви тихенько станьте в будь-якому кутку кімнати, та плесніть в долоні. Дитина, не відкриваючи очі повинна вказати напрямок, звідки вона почула сплеск.

“Вгадай, хто покликав”.

В цій грі беруть участь не менше 3 дітей або членів сімўї. Дитина стоїть посеред кімнати з заплющеними очима. Хто-небудь з іших гравців повинен покликати її. Дитина відгадує, хто саме її покликав.

“Доручення”.

Дитина сидить на відстані 5-6 м від дорослого . У вас на столі покладені різні іграшки. Ви чітко, середньої сили голосом звертається до дитини: “Візьми м’ячик і поклади його на килим” або: “Візьми зайчика і посади його на стілець” і т.д. Потім даєте завдання вже тихим голосом.

“Ехо”.

Дитина тихо сидить на ігровому майданчику чи в кімнаті. Ви пропонуєте їй слухати уважно, та повторювати за вами слово. Важливо навчити дитину вслуховуватися в звучання слів, тому намагайтеся говорити слова неголосно, пошепки. Необхідно дотримуватись принципу від простого до складного: насамперед добирати слова, не схожі за звуковим складом (Аня, кіт, стрибай, веселий, швидко), а потім – близькі за звучанням, але різні за змістом (Оля, Коля, сам, там, син, лин).

“Запам’ятай слова”.

На столі під серветкою лежать предметні картинки або іграшки. Ви пропонуєте дитині послухати два-три слова-назви, запам’ятати їх, а потім знайти на столі відповідні картинки (іграшки).

“Слухаємо музику”.

Дуже велике значення для розвитку слухового сприймання має слухання музики. Тому рекомендується проводити , так звані, музичні хвилинки. Під час них ви пропонуєте дитині сісти або лягти на килим, бажано з заплющеними очима, що допомагає розслабитися і не реагувати на зорові подразники, а зосередити свою увагу на джерело звуку.

Консультація: ”Причини запізнілої появи мовлення”.

Терміни появи першого слова мають великий діапазон. Не варто програмувати свою дитину на виникнення першого слова, фрази у чітко визначені вами терміни. Ще гірше, коли успіхи вашої дитини порівнюються з мовленнєвим розвитком чужого однолітка, а той меншого на кілька місяців. То не трагедія, що інший такий балакучий. Справа в тому, що він - інший...

Процес появи першого слова, фрази - індивідуальний, неповторний, темпи збагачення словника та терміни оволодіння ним різні. Є приклади, коли дитина ще до року промовляє більше десяти слів. Інші приклади: на третьому році життя - жодного слова. Це на тлі нормального інтелектуального зокрема та психічного розвитку взагалі. Тому не поспішайте зопалу встановлювати нищівний діагноз і не дозволяйте цього робити іншим "спеціалістам".

За даними наукових досліджень, мінімальний словник дітей віком 1 рік 3 міс. становив 4 слова, а максимальний – 232. Всі діти нормально розвивалися.

У 2-3 роки, коли дитина не промовляє жодного слова - намагайтеся їй допомогти. Це неможливо без визначення причин тривалого мовчання та способів їх подолання. Придивіться до дитини, їй третій рік і ви весь цей час були поруч. Яка з цих причин, на вашу думку, не дозволяє дитині заговорити?

Причини запізнілої появи мовлення

Домінування процесу розуміння мовлення пригнічує процес активної мовленнєвої діяльності. Дитина здатна показати, вказати поглядом, поворотом голови безліч речей, про які її запитують, виконати інструкції, вказівки дорослих. Дорослий очікує появи перших слів, покладаючись на те, що дитина їх розуміє, та вважаючи зайвим створення ситуацій предметної співпраці. Коли дитина активна в інших життєвих проявах, з цікавістю і розумінням слухає дорослого, то врешті-решт вона заговорить. Це, ймовірніше за все, буде "прорив" мовленнєвої активності, що вас приємно здивує.

Етап оволодіння дитиною словами-назвами тривалий час залишається у незмінному стані. Дорослі користуються прийомом називання предметів, об'єктів, які викликають інтерес дитини, або таким чином знайомлять з ними. Пояснення їх властивостей, показ дій з ними відсутні. Методи розповідання, бесіди, читання літературних творів, спільні ігри не домінують.

Батьки вважають, що прояви любові забезпечують повноцінний мовленнєвий розвиток і вживають слова-пестощі на означення свого ставлення до дитини протягом перших 1,5-2 років, тоді як емоційне спілкування (як вид діяльності) має домінувати значно коротший відрізок часу.

1. Великий арсенал іграшок, який постійно поповнюється, захоплює дитину. Вона задовольняється маніпулюванням з іграшками, предметами, емоційно реагує на дії з ними, проявляючи звукову активність. Задовольняються і дорослі, вважаючи, що дитина вже здатна сама себе забавити і не набридати їм.

2. Виникнення "дитячих" слів є процесом закономірним. Дитина ще не здатна вимовити слово так, як воно звучить в устах дорослого. Причина тому - ще недостатня розвиненість м'язів артикуляційного апарату, що призводить до спотворення, заміни, пропусків звуків. Дитячий варіант слова викликає розчулення, здивування, захоплення дорослих, і вони, щоб продовжити свій емоційний стан чи викликати подібний у знайомих, родичів, вживають те слово й у своєму мовленні. Таким чином, у дитини з'являється спотворений зразок для наслідування і не виникає потреба в удосконаленні звуковимови.

3. Зчитуючі жести, зкувокомплекси, міміку дитини, батьки розуміють їх і миттєво задовольняють потреби, що виникли. Необхідність докладання мовленнєвих зусиль не актуалізується. Перебуваючи тимчасово з іншими дорослими, дитина, крім безпорадності, зазнає емоційного дискомфорту (роздратування, плаксивість,
пригнічення).

4. Дорослі здійснюють переважно догляд за дитиною, а спілкуванню з нею не надають потрібного значення і часу. Голосові реакції дитини залишаються без уваги і без відповіді, стимул до їхньої активізації та розвитку відсутній. Дитина не має іншого шляху навчитися говорити, як тільки наслідувати мовлення дорослих.